Балада про маминих журавлів
Мамо, нема журавлів.
Восьму весну їх не бачу!
Ходить мій сум по землі,
По – журавлиному плаче:
«Де ж ви веселики, де ж?
Чом не вернулись додому?»
«Марно ти,братику, ждеш –
Ми необ'явимся знову.
Вже біля рідних озер
Більше нам не веснувати.
Ми журавлієм тепер
Там, де живе твоя мати.
Там, де твій батько й прарід
Орють і сіють, й жнивують,
І, як колись білий світ,
Цей світ насущним годують...»
Мамо! Так жду журавлів!
Тих, що ми з вами стрічали,
Тих,що у нашім селі
Вашими всі називали,
Тих, що завжди навесні
В нас на городі сідали
Й ви їх, на радість мені,
Хлібом з долонь пригощали.
Мамо, мені й на шляхах,
Де кривда й зрада жирують,
Сяяв город в журавлях,
Що ваші руки цілують...
Наче бідою , город
Густо поріс бурянами.
Рву пересохлий осот,
Жду на весну з журавлями.
Хочу повірити сам
В те, що то звістка від мами,
Як весняні небеса
Знов розцвітуть журавлями...
В літо весна поспіша,
Сіючи квітом круг себе.
Очі спалила душа,
Болісно дивлячись в небо.
Ходить мій сум по землі,По-журавлиному плаче.
Мамо! Нема журавлів!
Восьму весну їх не бачу!