Сайт учителя
української мови та літератури
Монько Ніни Юріївни

Лексичний розбір слова закріплює теоретичні знання студентів з лексикології, виробляє навички зі словом у контексті, з лінгвістичними словниками. 
Схема розбору

1. Аналізоване слово.

2. З'ясувати значення, у якому слово виступає в реченні (тексті).

3. Визначити, однозначне слово чи багатозначне; якщо багатозначне, назвати інші його значення (прямі й переносні).

4. Визначити, чи слово вільне, чи фразеологічно зв’язане.

5. Назвати синонімічний ряд, до якого воно належить і яке місце в цьому ряду займає.

6. Дібрати антонім до аналізованого слова (якщо є ).

7. Яке слово за походженням.

8. Визначити, чи слово активного вжитку, чи має периферійне вживання (архаїзм, історизм, неологізм).

9. Охарактеризувати стилістичні властивості слова (стилістично нейтральне, книжне, розмовно-побутове, професійно-термінологічне, діалектне, жаргонне) та походження.

 

Рідна земле, щаслива й багата, Мій уклін тобі, мій тобі спів! (М.Рильський)

1. Аналізоване слово в початковій формі – земля.

2. Це слово повнозначне, оскільки називає певне явище дійсності, тобто виконує номінативну функцію, в поданому тексті означає “країна”.

3. Аналізоване слово є багатозначним. Інші його значення: земля – планета; земля – верхній шар земної кори; земля – ґрунт; земля – суша.

4. Слово земля вільне.

5. Синоніми до цього слова – край, країна, держава.

 6. Антоніма до слова підібрати не можна. 

7. За походженням слово земля незапозичене, споконвічно українське.

8.Аналізоване слово належить до активної лексики, слово земля є загальнонародним, оскільки вживається всіма носіями мови без територіальних чи соціальних обмежень.

9. За вживаністю у стилях слово міжстильове, може вживатися в різних стилях, нейтральне.

 

Фонетичний розбір передбачає вироблення у студентів навичок запису фонетичною та фонематичною транскрипцією, сприймання на слух звукових особливостей мови.

 Схема розбору

1. Аналізоване слово.

2. Записати слово фонетичною і фонематичною транскрипціями.

3. У фонетичній транскрипції поставити наголос і розбити слово на склади.

4. Схарактеризувати склади.

5. Виписати фонеми та звуки, схарактеризувати звуки.

6. Вказати співвіднесеність між фонемами і звуками.

 Сміються й плачуть солов’ї (О.Олесь).

 1. Сміються.

2. [см’і / йу / ц':а] , /смійут'с'а/.

3. 1 склад - прикритий, відкритий, ненаголошений; 2 - прикритий відкритий, наголошений; 3 - прикритий, відкритий, ненаголошений;

/с/ - [с] – приголосний, шумний, глухий, передньоязиковий. твердий, інваріант;

/м/ - [м’] – приголосний сонорний, губний, напівпом'якшений, комбінаторний варіант;

/і/ - [і] – голосний переднього ряду, високого піднесення, нелабіалізований, інваріант;

/й/ - [й] – приголосний  сонорний, середньоязиковий, м'який інваріант;

/у/ - [у ] – голосний заднього ряду, високого піднесення, наголошений, лабіалізований, комбінаторний варіант;

/т'/, /с'/  – реалізуються [ц':] – приголосним шумним, глухим, передньоязиковим, пом'якшеним, подовженим, комбінаторним варіантом;

/а/ - [а] – голосний заднього ряду низького піднесення, нелабіалізований, ненаголошений, комбінаторний варіант;

у слові 8 фонем, 7 звуків.

 

Орфографічний розбір – це пояснення орфограм української мови, обґрунтування правильного написання слів. Орфографічний розбір може поєднуватися з морфемним.

1. Орфографічний запис слова.

2. Визначення орфограми для аналізу.

 3. Записати слово фонематичною транскрипцією.

4. Записати слово фонетичною транскрипцією.

5. Встановити відповідність між фонемами (варіантами їх) та буквами у виділених орфограмах.

6. Сформулювати правила правопису щодо виділених орфограм.

7. Схарактеризувати принципи правопису щодо аналізованих орфограм.

Для того, щоб створити щось красиве, треба нести красу в душі (Ю.Мушкетик).

 1. Словоформа для аналізу в орфографічному записі: створити.

2. Орфограми для аналізу: створити.

3. Словоформа записана фонематичною транскрипцією: 
/з т в о р и т и /.

4. Словоформа записана фонетичною транскрипцією: [с т в о р и т и ].

5. У виділених орфограмах немає повної відповідності між фонемами і буквами: фонема /з/ позначається буквою с;

 6. Префікс с- пишеться перед буквами к, п, т, ф, х.

7. Орфограма с- пишеться за фонетичним принципом, тобто відповідно до вимови: префікс з- перед глухим приголосним [п] оглушується, звучить як [с]; на письмі позначається буквою с.

 

 Завдання цього виду мовного розбору – пояснити нормативну вимову голосних і приголосних у слові, виявити й охарактеризувати можливі варіанти вимови окремих звуків.

 Схема розбору:

1. Орфографічний запис слова.

2. Запис слова фонетичною транскрипцією.

3. Пояснення вимови голосних у слові.

4. Пояснення вимови приголосних у слові.

5. Характеристика всіх можливих варіантів вимови голосних та приголосних звуків.

1. Відношеннях.

2. [в’ і д н о ш е н’: а х].

3. Наголошені голосні вимовляються чітко, ненаголошене [е] вимовляється як звук [е] з наближенням до [и].

4. Приголосні у сильній позиції вимовляються чітко; [н’:] подовжується у вимові.

 5. Норми літературної мови не допускають варіантної вимови голосних і приголосних.

 

1. Речення із словом для аналізу.

2. Аналізоване слово.

3. Твірне слово (мотиватор або мотивуюче слово).

4. Твірна основа (мотивуюча основа).

5. Словотворчий засіб (дериватор).

6. Вид словотворення.

1. Із коси осінніх хмар летіла мжичка ... (В.Стус).

2. Аналізоване слово : осінній.

3. Твірне слово: осінь.

4. Твірна основа: осін.

5. Словотворчий засіб: суфікс -н-.

6. Морфологічний спосіб словотворення, суфіксальний тип.

 

1. Аналізоване слово.

2. Змінюване чи незмінюване слово (довести).

3. Визначити закінчення у змінюваному слові (позитивне чи нульове).

4. Визначити основу слова й охарактеризувати її: непохідна (коренева), похідна (суфіксальна, префіксальна, префіксально-суфіксальна, суфіксально-постфіксальна, префіксально-постфіксальна, префіксально-суфіксально-постфіксальна), чиста ( у незмінюваних словах), вільна чи зв'язана, проста чи складна, відкрита чи закрита, тверда чи м'яка.

5. Визначити корінь слова і вказати на можливі варіанти (модифікації) кореня. 6. Визначити префікси, суфікси, постфікси, інтерфікси.

7. Вказати на морфонологічні зміни в основі. 8. Вказати на зміни в морфемній будові слова.

9. Виконати графічне позначення морфемного складу слова.

 На крило небокраю сіла хмара в червоній хустині і задумалась, тиха, над краєм землі (М.Вінграновський).

1. Аналізоване слово: хмара.

2. Змінюване: хмари, хмарою, хмарами.

3. Закінчення: -а позитивне.

4. Основа слова: хмар-, непохідна (коренева), вільна, закрита, тверда.

5. Корінь хмар- (хмарний, захмарилось).

6. —

7. —

8. У морфемній будові слова змін не відбулося.

 9. Графічне позначення морфемного складу слова: хмар а

 

1. Аналізоване слово.

2. Початкова форма (називний відмінок).

3. Лексико-граматичні категорії: а) власна чи загальна назва; б) назва істоти чи неістоти; в) лексичне значення – конкретне (предметне, речовинне, збірне) чи абстрактне.

4. Граматичні категорії: а) рід і засоби вираження його (семантичні ознаки, морфологічна будова, синтаксичні зв'язки з іншими словами в реченні); б) число і засоби вираження його; в) відмінок і засоби вираження його; г) відміна і група.

5. Синтаксична роль.

6. Будова слова.

7. Правопис слова.

 

Липень промайнув гарячим крилом над землею і розтанув між соковитими травами (М.Сиротюк).

1. Липень;

2. Липень;

3. загальна назва; неістота (що?); назва абстрактного поняття;

 4. чоловічий рід, засіб вираження – нульове закінчення (морфологічна ознака); однина, засіб вираження – нульове закінчення (можливе: липень -липні); Н.в., засіб вираження – нульове закінчення; ІІ відміна, м’яка група;

5. у реченні виконує роль підмета;

6. липень;

7. у суфіксі –ень пишемо букву е, бо при зміні слова е випадає (липень-липня).

 

1. Аналізоване слово.

2. Початкова форма (називний відмінок чоловічого роду).

3. Лексичне значення (ознака за кольором, за розміром, за внутрішніми чи зовнішніми властивостями, за відношенням до предмета, до особи чи тварини, до місця, часу тощо).

4. Розряди за значенням (якісний, відносний, присвійний, відносно-якісний, присвійно-відносний, присвійно-якісний).

5. Ступінь порівняння, засоби вираження його.

6. Форма – повна (стягнена, нестягнена), коротка.

7. Група – тверда, м'яка.

8. Рід і засоби вираження його.

9. Відмінок і засоби вираження його.

10. Число і засоби вираження його.

11. Синтаксична роль.

12. Будова слова.

13. Правопис слова.

Панувало над селом лагідне серпневе надвечір’я (В.Козаченко).

Лагідне (надвечір’я) – п.ф. лагідний; ознака за внутрішніми властивостями; якісний, повна стягнена форма, тверда група, вжитий у формі середнього роду однини, називного відмінка (засіб вираження флексія –е), узгоджується у цих формах з іменником надвечір’я; прикметник виступає означення, є словом залежним; основа лагідн-, закінчення – е, корінь –лагід-, суфікс –н-.

 

1. Аналізоване слово.

2. Початкова форма.

3. Розряд за значенням: а) кількісний (власне кількісний, неозначено-кількісний, збірний, дробовий); б) порядковий.

4. Група за будовою.

5. Рід (якщо йому властивий).

6. Число (якщо властиве).

7. Відмінок і засоби вираження його.

 8. Синтаксична роль.

 9. Будова, походження, творення.

10. Правопис слова.

Одну фразу з першого диктанту я й досі пам’ятаю дуже добре (Остап Вишня).

Одну (фразу пам’ятаю) – п.ф. один; кількісний, власне кількісний; простий за будовою; вжитий у формі однини, жіночого роду, знахідного відмінка (засіб вираження флексія –у), у цих формах узгоджується з іменником фразу; разом з іменником виступає у ролі додатка; корінь одн-, закінчення –у.

 

1. Аналізоване слово.

2. Початкова форма (називний відмінок).

3. Розряд за значенням (особовий, зворотний, вказівний, присвійний та ін.)

4. Рід (якщо йому властивий).

5. Число (якщо властиве).

6. Відмінок.

7. Синтаксична роль.

8. Будова слова.

9. Правопис слова.

Та музика, мов голос долі, Нас освітила й поєднала (Л.Скирда).

1. Та; 2. та; 3. вказівний, співвідносний з прикметником; 4. жіночий рід; 5. однина; 6. Н.в.; 7. у реченні виступає означенням 8. та; 9. —

Схема морфологічного розбору дієслова

1. Аналізоване слово.

2. Неозначена форма (інфінітив).

3. Лексичне значення (назва фізичної дії, руху, розумової діяльності, стану, тощо).

 4. Вид (недоконаний, доконаний) і засоби його вираження.

5. Перехідне чи неперехідне.

6. Стан (активний, пасивний, зворотно-середній) і засоби його вираження.

7. Час (теперішній, майбутній, минулий).

8. Спосіб (дійсний , умовний, наказовий). 9. Особа, рід, число, засоби вираження їх. 10. Дієвідміна.

11. Синтаксична функція.

Зразок:

Пролісок пробив листок торішній, Аж зачудувалася трава (Рил.).

1. Пробив. 2. Пробити. 3. Дія. 4. Доконаний. 5. Перехідне (пробив листок). 6. Активний 7. Минулий. 8. Дійсний 9. Чоловічий рід (нульове закінчення), однина. 10. І дієвідміна. 11. Присудок.

 

1. Аналізоване слово.

2. Початкова форма.

3. Активний чи пасивний стан.

4. Від якої основи (інфінітива чи теперішнього часу) утворений.

5. Від якого дієслова утворений (перехідного чи неперехідного).

6. Рід, число, відмінок, засоби вираження їх.

7. Синтаксична функція.

Не доїжджаючи до ташанського мосту, Оксен круто звернув праворуч і поїхав ступською дорогою, що пролягала поміж піщаними горбами. Незабаром спустився у глибоку яругу, порослу чагарем і дикими грушками (Тют.).

1. Порослу. 2. Порослий. 3. Активний минулого часу (суфікс -л-). 4. Порос(ти) +л — порослий 5. Утворений від неперехідного дієслова порости 
6. Жіночий (поросла яруга), однина (закінчення -у), Знахідний (спустився (в що?) в порослу яругу). 7. Означення.

 

 1. Аналізоване слово.

2. Від якого дієслова утворений (перехідного чи неперехідного).

3. Від якої основи (інфінітива ти теперішнього часу) утворений і за допомогою якого суфікса.

4. Вид (доконаний, недоконаний); засоби його вираження.

5. Вказати дієслово-присудок, що пояснюється дієприслівником.

6. Ознаки якого часу має і яку додаткову дію означає (одночасну чи попередню щодо дієслова-присудка).

7. Синтаксична роль.

8. Правопис слова.

Не доїжджаючи до ташанського мосту, Оксен круто звернув праворуч і поїхав ступською дорогою, що пролягала поміж піщаними горбами. Незабаром спустився у глибоку яругу, порослу чагарем і дикими грушками (Тют.).

1. Не доїжджаючи. 2. Не доїжджають (неперехідне) 3. Не доїжджа(ють) + ючи — не доїжджаючи 4. Недоконаний вид. 5. Звернув 6. Дія, попередня щодо дієслова-присудка. 7. Обставина. 8. Не пишеться окремо, бо дієслово без не вживається (доїжджати –  доїжджаючи).

 

1. Аналізоване слово.

2. Вихідна форма (для означально-якісних, які мають ступені порівняння).

3. Розряд за значенням (означальний – який саме, обставинний – який саме).

4. Ступінь порівняння, категорія оцінки і засоби її вираження.

5. До якого слова відноситься.

6. Синтаксична роль.

7. Від якого слова і яким способом утворений.

8. Правопис слова.

Зразок:

 Вечоріє. Мла стає на морі... Тихше б'ється хвиля в береги... Гаснуть звуки. В їх безлюднім хорі Ще чуткіша тиша навкруги (Плужн.).

1. Тихше. 2. Тихо 3. Означальний способу дії (як?). 4. Вищий, суфікс –ш-. 5. До дієслова б’ється. 6. Обставина способу дії. 7. Від прикметника тихий за допомогою суфікса –о (тихо). 8. У кінці пишеться -е, бо вищий ступінь (довше, краще, вище, вужче), основа закінчується на шиплячий.

 

1. Аналізоване слово.

2. Початкова форма (для тих, що мають ступені порівняння).

3. Лексичне значення.

4. Синтаксична функція.

5. Походження.

6. Будова слова.

 

1. Аналізоване слово.

2. Група за походженням (первинний чи вторинний).

3. Який за будовою (простий, складний, складений).

4. Від якої частини мови утворений (відіменний, прислівниковий).

5. Граматичне значення якого відмінка допомагає виражати.

6. До якого члена речення входить.

7. Правопис слова.

 

1. Аналізоване слово.

2. Група за морфологічним складом (прості, складні, складені).

3. Група за характером синтаксичних зв'язків (сурядний – який саме, підрядний – який саме).

4. Група за вживанням (одиничні, парні, повторювані).

5. Які члени речення чи які речення сполучає.

6. Правопис слова.

1. Аналізоване слово.

2. Розряд за значенням і функцією.

3. Словотворча чи формотворча.

4. Місце в реченні.

5. Правопис слова.

 

1. Аналізоване слово.

2. Група за характером вираженого словом ставлення до висловненого.

3. Походження.

4. Будова слова.

 

1. Аналізоване слово. 2. Значення виду та засоби вираження.

3. Перехідність (засоби вираження).

4. Стан (засоби вираження).

5. Час (засоби вираження).

6. Синтаксична функція.

7. Будова слова.

 

1. Аналізоване слово.

2. Розряд за значенням і функцією (емоційні , вольові).

3. Багатозначний чи обмежений у своєму значенні.

4. Від якої частини мови утворений.

5. Правопис слова.

 

 

 Аналізоване словосполучення.

1. Тип словосполучення за ступенем поєднання слів: лексичне, фразеологічне, синтаксичне.

2. Тип словосполучення за характером зв'язку між словами: підрядне, сурядне.

3. Основне слово, яким членом речення виступає, морфологічне вираження (частина мови, форма).

4. Залежне слово, яким членом речення виступає, морфологічне вираження (частина мови, форма).

5. Тип словосполучення за морфологічним вираженням головного слова: дієслівне, іменникове, прислівникове, прикметникове.

6. Тип словосполучення за складом: просте, складне.

7. Тип словосполучення за характером смислових відношень між залежним і головним словом: атрибутивне, об'єктне, обставинне.

8. Тип підрядного зв'язку між головним і залежним словом:

* узгодження: а) повне чи неповне? б) у яких граматичних значеннях? в) якими засобами виражене узгодження?

* керування: а) сильне чи слабке? б) якими засобами виражене (інтонація, флексія, прийменник)? в) безпосереднє чи посереднє?

* прилягання: а) якими засобами виражене прилягання?

* тяжіння: а) якими засобами виражене (інтонація, флексія)?

Зразок:

 Вгорі латкою палає жовтогаряче небо вечора (В.Винниченко).

Аналізоване словосполучення: жовтогаряче небо.

1. Словосполучення синтаксичне, синтаксично змінне.

2. За характером синтаксичного зв'язку підрядне.

3. Основне (головне) слово небо, підмет, виражений іменником у називному відмінку.

4. Залежне слово жовтогаряче, узгоджене означення, виражене прикметником середнього роду в називному відмінку однини.

5. За морфологічним вираженням головного слова словосполучення іменникове.

 6. За складом просте.

7. За характером смислових відношень між залежним і стрижневим словом – атрибутивне.

8. Залежне слово зв'язане з головним зв'язком узгодження, повне, у середньому роді, називному відмінку однини, виражене узгодження інтонацією і флексією -е.

 

1. Указати, що речення просте.

 2. Тип речення за метою висловлення: розповідне, питальне, спонукальне.

3. Речення окличне чи неокличне.

4. Охарактеризувати речення за його будовою: а) двоскладне чи односкладне (тип односкладного); б) поширене чи непоширене; в) повне чи неповне (указати, який член речення пропущено);г) ускладнене чи неускладнене (чим ускладнене).

5. Підмет, чим він виражений.

6. Присудок, його тип, чим він виражений.

7. Другорядні члени, їх тип, чим виражені, від яких членів речення залежать, яким типом зв'язку з ними пов'язані. (Спочатку розглядаємо групу підмета, а потім групу присудка).

8. Пояснити розділові знаки.

Марійка мовчки дивилась на здивовану подругу (О.Десняк).

1. Речення просте.

2. Розповідне.

3. Неокличне.

4. Двоскладне: поширене, повне, неускладнене.

5. Підмет Марійка, простий виражений іменником.

6. Присудок дивилась простий дієслівний, виражений дієсловом дійсного способу.

7. У групі присудка є другорядні члени речення: обставина способу дії мовчки виражена прислівником, залежить від присудка дивилась (дивилась (як?) мовчки) і поєднується з ним зв'язком прилягання, непрямий додаток на подругу виражений іменником з прийменником, залежить від присудка (дивилась (на кого?) на подругу) і поєднується з ним зв'язком керування; узгоджене означення здивовану виражене дієприкметником, залежить від додатка (подругу (яку?) здивовану) і поєднується з ним зв'язком узгодження.

 

1. Аналізоване речення.

 2. Із скількох частин складається? Назвати їх.

 3. Які змістові відношення та їх відтінки існують між частинами, єднальні (перелік одночасних або сумісних явищ, перелік послідовних явищ, наслідково-висновкові відношення), протиставні, зіставні, розділові (чергування явищ, несумісність явищ, непевність сприйняття), приєднувальні, градаційні?

4. Якими засобами зв'язані частини складносурядного речення (інтонація, сурядні сполучники, порядок розташування частин, спільний другорядний член, наявність у наступній частині співвідносного займенника або прислівника)?

5. Якими є частини складносурядного речення за наявністю головних членів, другорядних, за ускладнюючими засобами, за повнотою?

6. Характеристика кожної частини за членами речення (зв'язки, засоби зв'язку, відношення між ними).

7. Розділові знаки в реченні 8. Графічна схема речення.

1. Дівчина троянди поливала, і кудись котилась хмар навала, і сміялась осінь за вікном (В.Сосюра).

2. Це речення складносурядне, складається з трьох предикативних частин: 1) Дівчина троянди поливала, 2) кудись котилась хмар навала, 3) сміялась осінь за вікном,

3. Між частинами відношення єднальні (перелік одночасних, сумісних дій).

4. Частини зв'язані між собою сурядною (перелічувальною) інтонацією, сурядними (єднальними) сполучниками.

5. Всі частини складного речення – за моделлю простого речення – двоскладні, поширені неускладнені, повні.

6. Перша частина – Дівчина троянди поливала – предикативний центр – дівчина поливала; підмет (дівчина) простий, виражений іменником жіночого роду, у формі називного відмінка однини: присудок (поливала) простий дієслівний, виражений перехідним дієсловом дійсного способу, минулого часу, жіночого роду, однини. Зв'язок між підметом і присудком координація, засіб вираження зв'язку флексія – а, інтонація, відношення предикативні. Поливала (що?) троянди – включає прямий додаток, виражений іменником жіночого роду, у знахідному відмінку множини: зв'язок із присудком – сильне безприйменникове керування: засіб вираження зв'язку – флексія –і; відношення об'єктні (За цим зразком розбирається кожна частина).

7. Коми відділяють частини складносурядного речення за правилами "Українського правопису".

 8. Графічна схема речення така: [1] , і [2], і [3].

 

 Схема аналізу складного безсполучникового речення

1. Аналізоване речення.

2. Яке це речення за метою висловлювання, емоційним забарвленням (розповідне, питальне, спонукальне, окличне).

3. Яка інтонація є засобом зв'язку?

4. Кількість предикативних частин, що входять до складу речення (виділити кожну з них).

5. Речення з однотипними (однорідними) частинами, з різнотипними (неоднорідними) чи ускладненого типу?

6. Які смислові відношення існують між частинами складного безсполучникового речення з однотипними частинами (перелік одночасних чи сумісних явищ, перелік послідовних у часі явищ, зіставлення чи протиставлення явищ)?

7. Яку підрядну частину нагадує собою одна з предикативних частин прогнозованого безсполучникового речення з різнотипними частинами (з'ясувальне, часове, способу дії, умови, мети тощо)?

8. Якими засобами виражені смислові і синтаксичні зв'язки між предикативними частинами речення (співвідношення часових, видових і способових форм дієслів — присудків, порядок розташування предикативних частин, спільний другорядний член, наявність у наступній частині співвідносного займенника чи прислівника, наявність у першій частині слова, що потребує пояснення)?

9. Перша предикативна частина (аналіз за схемою простого речення: двоскладне, односкладне (тип односкладного); поширене; повне, неповне: головні і другорядні члени речення (аналізуються за схемою синтаксичного розбору простого речення), словосполучення (відношення і зв'язки).

10. Друга предикативна частина.

11. Розділові знаки у складному безсполучникову реченні.

12. Схема речення (графічна і лінійна).

 Зразок:

1. Відбились зорі у воді, летять до хмар тумани... (О.Гончар).

2. Розповідне, неокличне.

3. Безсполучникове, бо засобом зв'язку предикативних частин є інтонація переліку, що виражає логічну однорідність.

4. Речення складається з двох предикативних частин: 1) Відбились зорі у воді; 2) Летять до хмар тумани.

5. Речення з однотипними частинами.

6. Між предикативними частинами складного безсполучникового речення єднальні відношення (перелік сумісних явищ).

 7. Предикативні частини з'єднані між собою, крім інтонації, співвідношенням способових (дійсний спосіб) форм дієслів-присудків.

8. Перша предикативна частина співвідноситься з двоскладним, поширеним, повним, неускладненим простим реченням. (Головні і другорядні члени речення, словосполучення аналізуються за схемою синтаксичного розбору простого речення).

9. Друга предикативна частина (аналіз за схемою простого речення).

10. Предикативні частину відділяються між собою комою

11. Графічна схема: ?, ?. Лінійна схема: [ ], [ ].

 

1. Аналізована конструкція (речення).

2. Яке речення за метою висловлювання, емоційним забарвленням (розповідне, питальне, спонукальне, окличне)?

3. Предикативні частини, з яких складається речення, виділити (пронумерувати) кожну з них.

 4. Предикативні частини, що виділяються на вищому рівні членування (об'єднані сурядним чи безсполучниковим зв'язком). Смислові відношення між ними.

5. Предикативні частини, що виділяються на нижчому рівні членування (вони приєднуються підрядним зв'язком).

6. Який член головної предикативної частини (чи вся частина пояснюється підрядною?

7. На яке питання відповідає підрядна частина.

 8. Якими сполучниками чи сполучними словами приєднується до головної?

9. 3 яким підрядним реченням співвідноситься підрядна частина (чи підрядні)?

10. До якого різновиду багатокомпонентних складних речень з різними видами зв'язку належить речення (з сурядним і підрядним; з безсполучниковим і підрядним; з сурядним, безсполучниковим і підрядним).

11. Аналіз предикативних частин за схемою простого речення.

12. Розділові знаки в реченні.

13. Схема речення.

1. Тадей навчив свою молоду дружину грамоти, зате вона передала синові разом з молоком рідну мову, пісню, той особливий ліризм, що б’є з поезій Рильського чистим українським джерелом (Ю.Лавріненко).

2. Речення розповідне, неокличне.

3. Складається з трьох предикативних частин: 1) Тадей навчив свою молоду дружину грамоти; 2) вона передала синові разом з молоком рідну мову, пісню, той особливий ліризм; 3) що б'є з поезій Рильського чистим українським джерелом.

4. На вищому рівні членування виділяються дві предикативні частини (1 і 2), з'єднані сурядним зв'язком (сурядність протиставна, виражена інтонацією протиставлення, сполучником зате та порядком розташування предикативних частин).

5. На нижчому (внутрішньому) рівні членування виділяється третя предикативна частина, що пояснює у попередній предикативній іменник ліризм, відповідає на питання який? і приєднується сполучним словом що (його можна замінити словомякий), яке виступає підметом у цій частині речення. Це складнопідрядне присубстантивно-атрибутивне (означальне) речення.

6. У реченні поєднується сурядний і підрядний, зв'язок. Отже, це багатокомпонентне складне речення з сурядним і підрядним зв'язком.

 7. Перша предикативна частина (аналізується за схемою простого речення), друга предикативна частина...

8. Кома ставиться після першої предикативної частини перед сполучником сурядності зате і після другої – перед сполучним словом що.

9. Графічна схема речення: [ ], зате [ ], (що...).

 

 

 

 

Стилістичний аналіз передбачає віднесення тексту до певного функціонального стилю на основі виконуваної ним комунікативної функції й тих стильових ознак, які забезпечують досягнення поставленої мети.

1. Прочитати текст. Довести, що запропонований уривок є текстом, а не набором речень.

2. Визначити вид тексту: розповідь, опис чи роздум (або ж поєднання їх); знайти зачин, основну частину, кінцівку.

3. Визначити комунікативні завдання тексту.

4. Вказати сферу застосування тексту.

5. Вказати й обґрунтувати форму викладу змісту (монологічна чи діалогічна).

6. Назвати характерні особливості висловлювання (невимушеність, офіційність, образність, емоційність та ін.).

7. Визначити мовні особливості тексту (лексика, фразеологія, граматичні риси). Назвати слова, які є стрижневими щодо ідеї.

8. Якщо необхідно, застосувати стилістичний експеримент. Обґрунтувати свої міркування.

9. Зробити висновок про належність тексту до того чи того функціонально-стилістичного різновиду мовлення.

 

Квітки інею на кожному дереві не схожі між собою, відмінні. Особливо пишними видаються на сосні, де оточена інеєм хвоя нагадує хризантеми завбільшки в кулак. Гострі іскорки сіються донизу так, як навесні сіються пелюстки з розквітлої черешні та вишні.

Коли від лісу через поле поглянеш на село, то о цій зимовій порі, коли палає сонце і увесь простір  завуальований інеєм, здається тобі село пастельною картиною, де використано тільки білий колір...

Є. Гуцало

 

Аналізований уривок є текстом, оскільки речення, що входять у його структуру, пов’язані за змістом та граматично. Це виявлено у їхній функціонально-змістовій залежності, взаємозумовленості  мовної будови, детермінованої комунікативними завданнями. Компоненти складного утворення пов’язані між собою ланцюговим зв’язком, що полягає в спадкоємності, створюваній у лінійній послідовності спільності елементів: іній –        – інеєм – іскорки – інеєм – білий колір.

Текст являє собою поєднання опису з елементами розповіді. Зачин – “Квітки ... відмінні”. Основна частина – “Особливо ... інеєм”. Кінцівка –  “здається ... білий колір”.

В уривку наведено опис зимового дня, морозного і сонячного. Автор намагається зробити його таким, що викликав би в уяві читачів зримі картини. З цією метою використано слова в переносному значенні: квітки інею, іскорки сіються донизу,палає сонце, завуальований інеєм, художні засоби – епітети (гострі іскорки), гіперболу (хризантеми завбільшки з кулак), метафору (пелюстки сіються). Важливу роль відіграє порівняння об’єктів, хоч порівняльних зворотів немає. Зіставлення виражено по-іншому: квітки інею (вкриті інеєм гілки, схожі на квітки); хвоя нагадує хризантеми; іскорки сіються  ... так, як навесні сіються пелюстки; простір здається пастельною картиною. У тексті відтворено тільки зорові враження, і це виразно передає тишу та спокій погожого зимового дня. На цей же ефект працює й граматична структура речень: усі вони розповідні, складаються з багатьох слів. Єдине просте речення (перше в уривку) ускладнене однорідними означеннями не схожі, відмінні, зміст яких дуже близький. Це сповільнює темп розповіді. Всі інші речення складні сполучникові, останнє з трьома підрядними і дієприкметниковим зворотом після пояснювального іменника. Це також надає текстові спокійного, розміреного звучання.

Застосовуючи в другому абзаці узагальнювально-особове речення, автор ніби залучає читача до співвідчуття змальованої краси природи, впливає на його естетичні почуття. Отже, основна функція тексту – вплив через художній образ, що й визначає його належність до художнього стилю.