Був засинений день.Сонце.Літо.
Сад зомлілий на спеку сичав.
І з колодязя коням в корито
Журавель наливав печаль.
Мимо тирла, де жуйку жувала
Череда, витираючи піт,
Я по стежці, що в степ вужувала,
Ніс у вузлику мамі обід.
Радість груди мені здіймала,
Я від щастя замало не вмер,
Як матусі сусідка сказала:
Твій кормілець прийшов.
А тепер...
Десь заждалася ніг моїх стежка,
Догоря синь небесних пустель
Й тужно дивиться вслід своїм тезкам
Їх заземлений сум – журавель.
...Лист кружляє в саду тихоплинно,
Вітер в голім гіллі затрубив,
І полинно душі, так полинно
Від дівочої пісні –журби:
А вже теє сонечко та й зайшло,
А вже теє літечко та й прийшло.