Хмельницький та Барабаш
Як із день-години Зчиналися великі войни на Україні, От тогді ж то не могли обібрати, За віру християнську одностайно стати; Тільки обібрався Барабаш, да Хмельницький, Да Клиша білоцерківський. От тогді вони од своїх рук листи писали, До кроля Радислава посилали. Тогді ж то кроль Радислав листи читає, Назад одсилає, У городі Черкаськім Барабаша гетьманом настановляє: «Будь ти, Барабаш, у городі Черкаськім гетьманом, А ти, Клиша, у городі Білій Церкві полковничим, А ти, Хмельницький, у городі Чигрині хоть писарем військовим». От тогді ж то небагато Барабаш, гетьман молодий, гетьманував, Тільки півтора года. Тогді ж Хмельницький добре дбав, Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав, А ще дорогими напитками його вітав І стиха словами промовляв: «Ей, пане-куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий! Чи не могли б ми з тобою удвох королевських листів прочитати, Козакам козацькі порядки подавати, За віру християнську одностайно стати?» От тогді ж то Барабаш, гетьман молодий, Стиха словами промовляє: «Ей, пане-куме, пане Хмельницький, пане писарю військовий! Нащо нам з тобою кролевські листи удвох читати, Нащо нам козакам козацькі порядки давати? Чи не лучче нам із ляхами, Мостивими панами, З упокоєм хліб-соль по вік вічний уживати?» От тогді ж то Хмельницький на кума свого Барабаша Велике пересердіє має, Ще кращими напитками вітає. От тогді-то Барабаш, гетьман молодий, Як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напивсь, Дак у його і спать поваливсь. От тогді-то Хмельницький добре дбав, Із правої руки, із мезинного пальця щирозлотний перстень ізняв, Із лівої кишені ключі виймав, З-під пояса шовковий платок висмикав, На слугу свого повірного добре кликав-покликав: «Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького! Велю я тобі добре дбати, На доброго коня сідати, До города Черкаського, до пані Барабашевої прибувати, Кролевські листи до рук добре приймати». От тогді-то слуга, повірений Хмельницького, Добре дбав. На доброго коня сідав, До города Черкаського скорим часом, пильною годиною прибував, До пані Барабашевої у двір уїжджав, У сіни ввійшов — шличок із себе скидав, У світлицю ввійшов — низький поклон послав, Тії значки на скам'ї покладав, А ще стиха словами промовляв: «Ей, пані,— каже,— ти, пані Барабашева, гетьманова молодая! Уже ж тепер твій пан Барабаш, гетьман молодий, На славній Україні з Хмельницьким великі банкети взчинають, Веліли вони тобі сії значки до рук приймати, А мені листи кролевські оддати, Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким Удвох прочитати І козакам козацькі порядки давати?» От тогді ж то пані Барабашева, гетьманова, Удариться об поли руками, Обіллється дрібними сльозами, Промовить стиха словами: «Ей, не з горя-біди мойму пану Барабашу Схотілося на славній Україні з кумом своїм Хмельницьким Великі банкети взчинати! Нащо б їм кролевські листи удвох читати? Не лучче б їм із ляхами, Мостивими панами, З упокоєм хліб-соль вічнії часи уживати? А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьман молодий, На славній Україні огнів да тернів ізгашати, Тілом своїм панським комарі годувати — Од кума свого Хмельницького». От тогді ж то пані молодая Барабашевая Стиха словами промовляє: «Ей, слуго, повірений Хмельницького! Не могу я тобі листи кролевські до рук подати, А велю я тобі до воріт отхождати, Кролевські листи у шкатулі із землі виймати». От тогді-то слуга, повірений Хмельницького, Як сі слова зачував, Так скорим часом, пильною годиною до воріт отхождав, Шкатулку з землі з кролевськими листами виймав, Сам на доброго коня сідав, Скорим часом, пильною годиною до города Чигрина прибував, Свойому пану Хмельницькому Кролевські листи до рук добре оддавав. От тогді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає, Кролевські листи у кума свого Хмельницького зоглядає, Тогді й напитку дорогого не пропиває, А тільки з двора тихо з'їжджає Да на старосту свого Крачевського кличе, добре покликає: «Ей, старосто,— каже,— ти мій, старосто Крачевський! Коли б ти добре дбав, Кума мого Хмельницького живцем узяв, Ляхам, мостивим панам, до рук подав,— Ще б нас могли ляхи, мостивії пани, за білозорів почитати». От тогді-то Хмельницький як сії слова зачував, Так на кума свого Барабаша велике пересердіє мав, Сам на доброго коня сідав, Слугу свого повіреного з собою забирав, От тогді-то припало йому з правої руки Чотири полковники: Первий полковниче — Максиме ольшанський, А другий полковниче — Мартине полтавський, Третій полковниче — Іване Богуне, А четвертий — Матвій Бороховичу. От тогді-то вони на славну Україну прибували, Кролевські листи читали, Козакам козацькі порядки давали. Тогді-то у святий день, у божественний, у вовторник Хмельницький козаків до сходу сонця пробуждає І стиха словами промовляє: «Ей, козаки, діти, друзі, молодці! Прошу я вас, добре дбайте, Од сна уставайте, Руський оченаш читайте, На лядські табори наїжджайте, Лядські табори на три часті розбивайте, Ляхів, мостивих панів, упень рубайте, Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте, Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подайте!» От тогді-то козаки, друзі, молодці, добре дбали, Од сна уставали, Руський оченаш читали, На лядськії табори наїжджали, Лядськії табори на три часті розбивали, Ляхів, мостивих панів, упень рубали, Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали, Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали. От тогді-то Барабаш, гетьман молодий, конем поїжджає, Плаче-ридає І стиха словами промовляє: «Ей, пане-куме, пане Хмельницький, пане писарю військовий! Нащо б тобі кролевські листи у пані Барабашевої визволяти? Нащо б тобі козакам козацькі порядки давати? Не лучче б тобі з нами, із ляхами, З мостивими панами, Хліб-соль з упокоєм уживати?» От тогді-то Хмельницький Стиха словами промовляє: «Ей, пане-куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий! Як будеш ти мені сими словами докоряти,— Не зарікаюсь я тобі самому з пліч головку, як галку, зняти, Жону твою і дітей у полон живцем забрати, Турському салтану у подарунку одослати». От тогді-то Хмельницький, як сі слова зговорив, Так гаразд-добре й учинив: Куму свойму Барабашеві, гетьману молодому, З пліч головку, як галку, зняв, Жону його і дітей живцем забрав, Турському салтану у подарунку одослав. З того ж то часу Хмельницький гетьманувати став. От тогді ж то козаки, діти, друзі, молодці, Стиха словами промовляли: «Ей, гетьмане Хмельницький, Батю наш, Зинов Богдане чигиринський! Дай, боже, щоб ми за твоєю головою пили да гуляли, Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали!» Господи, утверди люду царського, Народу християнського, Всім слухающим, Всім православним християнам Пошли, боже, много літ!
Коментар:
Записано 1853 р. від кобзарів А. Шута та А. Бешка.
Вперше надруковано в зб.: Народные южнорусские песни. К., 1854, с. 385—391.
Подається за першодруком.
Відомо ще три записи цієї думи.
Хмельницький — Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (близько 1595—1657), гетьман України, видатний державний діяч і полководець, що очолив визвольну війну українського народу проти польсько-шляхетського панування.
Барабаш Іван. В думах змальований як негативний персонаж, запроданець шляхетської Польщі.
Клиша білоцерківський — полковник білоцерківського полку Яцько Клиша, що входив у коло ініціаторів повстання на чолі з Богданом Хмельницьким.
Король Радислав — йдеться про короля Польщі Владислава IV.
Королевські листи — йдеться про листи, в яких король Владислав IV доручив козацькій старшині готувати військо, будувати човни для походу проти Туреччини. Діставши в 1647 р. ці листи від Барабаша, Богдан Хмельницький використав їх як свідчення того, що король рахувався із Запорозьким військом і визнавав його право на самостійні бойові походи.
...Великі банкети взчинають — алегорія, яка говорить про початок масової антишляхетської боротьби селян і козаків.
На славній Україні огнів да тернів ізгашати... — алегорія, що ясно натякає на народні повстання проти шляхетського панування на Україні.
Крачевський — чигиринський полковник Михайло (Станіслав) Кричевський, якого польський гетьман посилав придушувати повстання на Україні, але він влився в загони повсталих, став другом Богдана Хмельницького, брав участь у Жовтоводській битві, був призначений Богданом Хмельницьким київським полковником.
...Ще б нас могли ляхи, мостивії пани, // За білозоров почитати — тобто за мудрих, ясноликих представників шляхетської верстви.
Максим ольшанський — Максим Кривоніс, ватажок повсталого селянства, герой визвольної війни 1648—1654 pp.
Мартин полтавський — Мартин Пушкар, учасник визвольної війни, борець проти політики І. Виговського після смерті Богдана Хмельницького.
Богун Іван — кальницький полковник, соратник Богдана Хмельницького, герой визвольної війни 1648—1654 pp., який особливо відзначився при обороні Вінниці, у битві під Берестечком, в другому поході в Молдавію тощо.
Борохович Матвій — особа, не зафіксована в історичних документах та джерелах, що стосуються визвольної війни 1648—1654 pp.
У святий день, у божественний, у вовторник // Хмельницький козаків до сходу сонця пробуждає — точна вказівка дня розгрому польських військ під Корсунем
.