Сайт учителя
української мови та літератури
Монько Ніни Юріївни

ПІСНЯ ПРО БАЙДУ

           В Цариграді на риночку 
           Та п'є Байда мед-горілочку; 
           Ой п'є Байда та не день, не два, 
           Не одну нічку та й не годиночку; 
           Ой п'є Байда та й кивається, 
           Та на свого цюру поглядається: 
           «Ой, цюро ж мій молодесенький, 
           Та чи будеш мені вірнесенький?» 
           Цар турецький к ньому присилає, 
           Байду к собі підмовляє: 
           «Ой ти, Байдо та славнесенький, 
           Будь мені лицар та вірнесенький, 
           Візьми в мене царівночку, 
           Будеш паном на всю Вкраїночку!» 
           «Твоя, царю, віра проклятая, 
           Твоя царівночка поганая!» 
           Ой крикнув цар на свої гайдуки: 
           «Візьміть Байду добре в руки, 
           Візьміть Байду, ізв'яжіте, 
           На гак ребром зачепіте!» 
           Ой висить Байда та й не день, не два, 
           Не одну нічку та й не годиночку; 
           Ой висить Байда та й гадає, 
           Та на свого цюру споглядає, 
           Та на свого цюру молодого 
           І на свого коня вороного: 
           «Ой, цюро ж мій молодесенький, 
           Подай мені лучок та тугесенький, 
           Подай мені тугий лучок 
           І стрілочок цілий пучок! 
           Ой бачу я три голубочки — 
           Хочу я убити для його дочки. 
           Де я мірю — там я вцілю, 
           Де я важу — там я вражу!» 
           Ой як стрілив — царя вцілив, 
           А царицю в потилицю, 
           Його доньку в головоньку. 
           «Отто ж тобі, царю, 
           За Байдину кару! 
           Було тобі знати, 
           Як Байду карати: 
           Було Байді голову істяти, 
           Його тіло поховати, 
           Вороним конем їздити, 
           Хлопця собі зголубити».