Головна | Реєстрація | Вхід | RSS |
Сайт учителя |
|
Соловейко Зелений сад, зелений сад. Зеленая могила! Зелений сад вдяга весна, Могила забриніла! Як гарно слухать, коли вніч Маленький соловейко В квітках затлямка, засвистить Так приязно, любенько! А тут вони ведуть танок! Хто гласи їх розлічить? Хто передом із їх іде? Хто зорі перелічить? Той на тополі, ті в кущах, Ті в вербах, ті в калині... Один біля могили сам Співає на ялині. Щебече він: не то співець Віршами люб’язними Кохання й радість розділя З серцями приязними. Затьохка він — не то біди Оплакує людськії; Жаль ллється в серце, як в квітки Крапельки дощовії. От застогнав, і от замовк... Терликнув — вп’ять залився... Не то співець в останній раз Із миром розпростився! І в небо думкою влетів, Між зорями співає, А странний спів його людей Уже не порушає. Співає пташка, і ніхто Не взяв її в примітку! Співа співець — ніхто йому З душі не кине квітку! Одно серденько між всіма Глас пташин розпізнало; Одно серденько пісня та Співцева розрушала. І цілий день смутна, тиха Самотняя могила, А вранці зомнята трава, Де дівчина сиділа. |
|
Copyright monko_n © 2024 |
uCoz |