Сайт учителя
української мови та літератури
Монько Ніни Юріївни

Урок 22. Силабо-тонічне віршування (рими, стопи, віршові розміри). Двоскладові віршові розміри.

Мета: навчальна – ознайомити учнів із особливостями силабо-тонічного віршування, навчити школярів визначати віршовий розмір, різновид рими та римування;

розвивальна – розвивати навички аналізу художнього твору, логіку та пам’ять школярів;

виховна – виховувати любов до Батьківщини та рідного слова.

Тип уроку. Урок-практикум.

Хід уроку

І. Перевірка домашнього завдання.

Виразне читання учнями поезії "Мені однаково, чи буду…" напам’ять.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми та мети уроку.

ІІІ. Сприймання й усвідомлення навчального матеріалу.

Силабо-тонічна система віршування (грецьк. syllabe — склад і tonos — наголос) спочатку з'явилась у Німеччині та Англії на початку XVII ст. В Україні силабо-тонічні вірші почали писати в XVII-XVIII століттях. У 1767-1768 pp. у Київській академії була написана книга "Коротка наука складання руських віршів". Спроби переходу на силабо-тонічне віршування спосте­рігаються у творчості О. Кониського та І. Некрашевича. Вірші всіх силабо-тонічних розмірів є в поетичній збірці Г. Сковороди "Сад божественных пісней" (1779). Г. Сковорода запровадив пере­хресне римування, якого не було в силабічних віршах, а також різні види строф, зокрема терцет, катрен, секстину, октаву.

Ритміку і строфіку силабо-тонічної системи віршування засто­совував І. Котляревський у поемі "Енеїда", розвинув Т. Шевченко. Силабо-тонічна система віршування стала провідною в українській поезії. В основу силабо-тонічної системи віршування покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених скла­дів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. Складається силабо-тонічне віршу­вання з двоскладової та трискладової стоп. Стопа — це ритмічна одиниця вірша, у якій поєднано наголошений та ненаголошений склади.

Характерною рисою силабо-тонічного віршування є ритмоінтонаційна інерція, що утворюється завдяки схемі розподілу наго­лошених та ненаголошених складів. Вона дає можливість відпо­відно систематизувати ритмічний рух поетичного мовлення.

Двоскладові стопи

Хорей — двоскладова стопа із наголосом на першому складі (—и). На перших етапах розвитку силабо-тонічної версифікації в європейській ліриці хорей застосовувався переважно в жанрі оди, звідки був витіснений ямбом. У сучасній українській поезії хорей — найпоширеніший віршовий розмір.

З жалем, з болем

Понад полем

Крик розноситься чаїний,

Наче в давні

Дні безславні

Плач рабині

На чужині.

Г. Чупринка "Чайка"

Ямб — двоскладова стопа з наголосом на другому складі (и—). Назва стопи за однією з версій походить від Ямба, сина німфи Ехо та бога Пана; за іншою версією — від імені царської служниці Ямби, яка співала сумній богині Деметрі веселі пісні, побудо­вані на енергійному ямбічному розмірі. Спочатку в Давній Греції ямбічним розміром складалися лише сатиричні (лайливі) вірші, а поезія поділялася на два основних роди — героїчну та ямбічну.

Еней був парубок моторний

І хлопець хоть куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятійший од всіх бурлак.

Но греки, як спаливши Трою,

Зробили з неї скирту гною,

Він, взявши торбу, тягу дав;

Забравши деяких троянців,

Осмалених, як гиря, ланців,

П'ятами з Трої накивав...

І. Котляревський, "Енеїда"

Пірихій – двоскладова стопа без наголосів |_ _|.

МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ВІРШОВОГО РОЗМІРУ

Віршовий розмір можна визначати двома шляхами. Перший — повільне читання поезії, виділення голосом наголошених складів та сприйняття на слух закономірності чергування наголосів: хорей: РАЗ-два, РАЗ-два, РАЗ-два; ямб: раз -ДВА, раз -ДВА, раз -ДВА; дактиль: РАЗ-два-три, РАЗ-два-три, РАЗ-два-три; амфібрахій: раз-ДВА-три, раз-ДВА-три, раз-ДВА-три; анапест: раз-два-ТРИ, раз-два-ТРИ, раз-два-ТРИ. Якщо визначити розмір у такий спосіб складно, то застосову­ють інший спосіб, для чого необхідно:

1. Поділити слова у рядку на склади (зрозуміло, що прийменник або частка, у складі яких немає голосного, не утворюють окремого складу):

Сміються, плачуть солов'ї Смі / ють / ся / пла / чуть / со / лов' / ї

І б'ють піснями в груди:      І/ б'ють / піс / ня / ми в гру / ди:

"Цілуй, цілуй, цілуй її,— "Ці / луй / ці / луй / ці / луй / ї / ї,—

Знов молодість не буде!" Знов / мо / ло / дість / не / бу/де!" (Олександр Олесь)

2. Поставити наголос у складах. При визначенні наголосу слід пам'ятати, що логічний (ритмічний) та фонетичний наголоси не завжди збігаються:

Смі / ють / ся / пла / чуть / со / лов / ї

І / б'ють / піс / ня / ми / в гру / ди:

"Ці / луй / ці / луй / ці / луй / ї / ї,—

Знов / мо / ло / дість / не / бу/де!"

3. Позначити наголошені й ненаголошені склади.

и—и—иии—

и—и—и—и

и—и—и—и—

и—иии—и

4. Визначити повторювані групи складів.

и—/ и—/ и и/

и— и—/ и—/ и—/ и

и—/ и—/ и—/ и—

и—/ и и/ и—/ и

5. Визначити віршовий розмір.

Поезія О. Олеся "Співають, плачуть солов'ї" написана чотири­стопним (стопа повторюється чотири рази в рядку) ямбом. У пер­шому та четвертому рядку зустрічається пірихій.

Рима — компо­зиційно-звуковий прийом суголосся закінчень, що має фонетичне і метричне значення, об'єднує суміжні та розташовані близько слова віршових рядків (починаючи з останнього наголошеного складу) для організації їх у строфи, впорядкування поетичного мовлення, його евфонічного римотворення. Рима — явище зву­кове, а не графічне; тому беруться до уваги звуки, що збігаються, а не букви.

Рима — явище звукове, тут збігаються не букви, а звуки.

Функції рими:

1. Підсилює зміст, ідейне й емоційне звучання вірша, бо слова, включені в риму, своїм місцем у рядку привертають до себе особливу увагу читача;
2. Створює багатий звуковий повтор, який посилює музикаль­ність віршованої мови;
3. Є         важливим елементом ритму у віршах, оскільки підкреслює завершеність кожного віршового рядка, що є одиницею ритму;
4. Віршові рядки за допомогою рим об'єднуються в строфи;
5. Сприяє запам'ятовуванню віршів;
6. Естетизує текст.

Класифікація рим

Залежно від місця наголосу в суголосних словах розрізняють рими:

• окситонні, або чоловічі, односкладові — з наголосом на остан­ньому складі рядка: сонет — стилет, ряд — лад;

Опівночі айстри в саду розцвіли...

Умились росою, вінки одягли,

І стали рожевого ранку чекать,

І в райдугу барвів життя убирать...

О. Олесь

• парокситонні, або жіночі, двоскладові — суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад: плаче — бачить, поважають — знають.

Ніч. На стоках небозводу

Мерехтять сріблисті зорі,

Чорні пасма скиб на морі

Крає вістря пароходу

П. Карманський

• пропарокситонні, або дактилічні, трискладові — з наголо­сом на третьому від кінця складі: чесності — чудесності, зоряна — зморена;

Устами славлена стріла стужавлена.

Хвалена, хвалена, в отруті калена!

Стріла окрилена, стріла доцілена.

Кров'ю гартована стріла значкована.

О. Лятуринська

• гіпердактилічні — з наголосом на четвертому, п'ятому, шос­тому від кінця складі: насичуючись — перехлюпуючись, огни­ками — кониками. Українській літературі майже не власти­вий такий різновид рим.

За повнотою суголось рими бувають:

• точними (називаються такі рими, коли збігаються всі звуки після останнього наголошеного звука в римованих словах): квіти — горіти, несіть — ідіть, земля — стерня. Точна рима, що її творять п'ять, шість і більше фонем (суджений — огуджений, страчених — небачених), називається ще глибокою;
• неточними (називаються такі рими, у яких співзвучні лише голосні звуки): хвйлі — долйні, прилітають — складаю. Якщо співзвучні лише склади, на які падає наголос або тільки голосні в цих складах, то така неточна рима називається асонан­сом: красива — невгасима, сідає — куняє. Коли співзвучними є тільки приголосні звуки при розбіжності наголошених складів, то така неточна рима називається консо­нансом: кадр — кедр, москіт — мускат.

Окрім того, рими бувають відкритими, якщо слово закінчу­ється голосним звуком (літо — налити) та закритими, якщо слово закінчується приголосним (туманом — лиманом). Залежно від того, які частини мови римуються, розрізняються рими граматичні (одногрупні) — римуються слова, що належать до однієї частини мови, які діляться на підвиди:

іменникові (хати — палати, грач — помагач);

прикметникові (німа — голосна, багатий — пихатий);

дієслівні (рубати — дбати, почувати — ночувати).

Більшу силу, багатше звучання мають неграматичні рими, що утворюються співзвучністю слів, які належать до різних частин мови (бою — мою, гармати — зламати, годувати — гордуватий, кручі — ревучий).

За кількістю складів рими бувають рівноскладовими (охоп­люють однакову кількість складів: світи — борти) та нерівноскладовими (охоплюють різну кількість складів: розцвіло — було).

Рими можуть бути омонімічними (римуються омоніми: "Діти, діти, де вас діти?!"), каламбурними (будуються на каламбурі, на словах-омонімах, близьких за звучанням, але різних за зна­ченням: в ранці — вранці, сонце — сон це).

Нарощена та усічена — це рими з додаванням або відніман­ням звуків: дере — дерев, січень — січе.

Римування — особливість розташування рим у вірші, інтер­вал між ними. Звучання вірша, його естетичне, емоційне та смис­лове сприйняття залежить не лише від того, які рими (жіночі, чоловічі, гіпердактилічні тощо) застосував митець, але й від того, як вони розташовані, тобто від способу римування. Розрізняються такі способи римування:

1. Суміжне, або парне — коли римуються суміжні (сусідні) рядки парами. Таке римування умовно позначається: аа бб вв.

Немов нудьга, снувався кіт по хаті,      а

в кутках дрімали тіні волохаті.  а

А хата, і низька, і тіснувата —    б

і в цеї хати народилась хата.      б

Березінський

2. Перехресне римування — римуються кінцеві слова пар­них рядків з парними, а непарні — з непарними; воно найпоширеніше у сучасній силабо-тонічній версифікації. Умовно таке римування позначається: абаб.

Із океанами, полями і стодолами,         а

Із місяцем і сонцем на плечах    б

Лечу, обліплена народами, як бджолами, а

І атомні гриби в моїх очах.         б

М. Вінграновський

3. Кільцеве, або охопне (оповите) римування — римуються пер­ший рядок з четвертим, а другий — з третім. Два рядки з парними римами оповивають згори й знизу два рядки, які теж римуються між собою.

Умовно таке римування позначається: абба.

Іван орав город. Правічний плуг           а

Здіймав міцним крилом високу хвилю            б

І підвестися не давав бадиллю,  б

Завершуючи свій магічний круг.          а

Майданська

4. Іноді спостерігається неспароване римування, тобто коли римуються другий та четвертий вірші, а перший і третій залишаються без рим. Схема такого римування: абвб.

Біле над землею — сніг;  а

Біле над землею — сіль;  б

Зеленявою кригою            в

Запанцирене звідусіль.    б

І. Кулик

5. Тернарне римування — розташування рим за схемою: аабввб (через два рядки на третій), одна з форм шестивірша (секстини).

І що тобі за кривда сталась?       а

Що підняли на тебе галас:          а

"Не любить Русі він ні раз!"       б

Наплюй! Я, синку, ліпше знаю   в

Всю ту патріотичну зграю          в

Й ціну її любовних фраз. б

І. Франко

6. Потрійне римування — рима охоплює три рядки, що стоять поряд. Умовно можна позначити схему цього римування так: ааа.

Із напівправди сотворен, а

Свого анклаву суверен,    а

Своїх васалів сюзерен      а

Нічний і денний.

Л. Романчук

Останній рядок — так званий холостий, тобто такий, що не римується з жодним іншим рядком.

7. Монорима, або наскрізне римування (франц. топогіше від грецьк. топов — один) — вірш, у якому всі рядки (більше трьох) охоплює одна рима. Схематично таке римування

позначається: ааааа...

Коли я буду навіть сивою,          а

і життя моє піде мрякою, а

а для тебе буду красивою,          а

а для когось, може, й ніякою.     а

А для когось лихою, впертою,   а

ще для когось відьмою, коброю.           а

Л. Костенко

8. Внутрішнє римування — кінець рядка римується з якимось словом, що знаходиться всередині віршового рядка.

Дознаються — пограються,

Засушать та й кинуть.

Т. Шевченко

Вправи на закріплення. Визначте віршовий розмір запропонованих уривків. Проаналізуйте римування та особливості рим у запропонованих фрагментах поетичних творів.

У трави-веснянки, у гори крутої.

А. Малишко

2. Талого снігу платочки сивенькії,

дощик дрібненький, холодний вітрець,

проліски в рідкій травичці тоненькій,

це була провесна, щастя вінець?

Леся Українка

3. Така її доля... О, боже мій милий!

За що ти караєш її молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькії очі? Прости сироту!

Т. Шевченко

4. От сороки-білобокі коровай вбирають,

А галочки-міщаночки пісні все співають;

Вітер свистить у дудочку, а ворона кряче.

Молодая веселая: сміється, не плаче...

О. Романова

5. Під рябини кущами вухатими,

Де стерня босі ноги коле,

Зайці котять передніми лапами

По городах капусту в поле.

М. Вінграновський

6. Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

В. Сосюра

7. Б'ють пороги, місяць сходить,

Як і перше сходив;

Нема Січі, пропав і той

 Хто всім верховодив.

Т. Шевченко

8. Коли потяг удаль загуркоче,

пригадаються знову мені

дзвін гітари у місячні ночі,

поцілунки жоржини сумні...

В. Сосюра

9. Тішся цвітом, що розцвівся,

Тішся кожним днем погоди,

Парубком, що залюбився

І, мов королевич, ходить.

Б. Лепкий

10. Все збудилось од сну,

Зустрічає весну...

І розкішна природа Вкраїни

У величній красі

Вабить погляди всі,

Наче личко вродливе дівчини.

В. Самійленко

11. А щось обізветься в мені,

І я в неспокої погляну —

А біля річки вороні

Уже надихали туману.

Л. Талалай

12. Білі акації будуть цвісти

в місячні ночі жагучі,

промінь морями заллє золотий

річку, і верби, і кручі...

В. Сосюра

13. Забудь мене, дивись байдуже,

Як я поволі з туги в'яну,

І не питай мене, чи дуже

Ятряться в серці давні рани.

П. Норманський

14. Як побачиш сліпця, що край шляху пристав

І тривожно шукає дороги,

Приступи, розпитай і на путь його справ,

Роз'ясни йому хвилі тривоги.

П. Норманський

15. І тридцять літ, і триста літ,

зелені склавши крила,

верба стояла край воріт

і стиха говорила.

В. Коломієць

16. Так пахне спека на стерні

Достиглим літом і здоров'ям,

Так переповнюються дні

І сподіванням, і любов'ю.

Л. Талалай

17. Веселиться земля,

Зеленіють поля,

Розвилися гаї і дуброви;

Соловейко в садку

Тьохка пісню дзвінку;

Од квіток дух несеться чудовий.

В. Самійленко