Відродження (Ренесанс)
(XIV – XVI ст., український Ренесанс – кінець XV – початок XVII ст.)
Естетичні засади літератури Відродження:
- Орієнтація на взірці античної культури.
- Перевага реалістичного методу.
- Ідеалізування сили, краси, активності людини, всебічної повноти життя.
- Збагачення літератури світськими (позацерковними) жанрами, темами, мотивами – побутовими, пейзажними, еротичними тощо.
- Широке використання фантастичних елементів, гротескність, гіперболізація.
- Міфологізація природи.
Особливості українського Відродження:[1]
- Ренесанс в Україні проіснував недовго, виявився мало й не переміг епоху Середньовіччя з двох причин:
- до середини XIV ст. Україна через навалу татар і міжусобні чвари князів втратила державність і була поділена між сусідніми державами (Угорщина, Молдавія, Литва);
- Ренесанс як раціоналістичний, реалістичний за методом виявився не суголосним послідовно романтичній українській душі.
- Ренесанс мав значно більше поширення у суспільно-культурному житті України.
Жанри і твори: латиномовна поезія (поеми і панегірики Григорія Чуя Русина, збірка поезій «Пісні Павла Русина з Кросна», поема «Роксолянія» Себастіяна Кленовича); україномовна поезія (вірші Касіяна Саковича); полемічна література («Послання до єпископів» Івана Вишенського, «Про єдність церкви Божої» Петра Скарги, «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького, твори Василя Острозького, Стефана Зизанія, Христофора Філарета).
[1]Дані про особливості розвитку літературних напрямів в українській літературі тут і надалі подано за «Основами теорії літератури» В.І. Пахаренка.